Психологія першокласника

Психология первоклассника

Всім давно відомі перші труднощі шкільного життя. Причому, важко і дітям-першокласникам, і їх батькам. Початок нового етапу шкільного дитинства для багатьох дітей стає кризовим моментом.

Спочатку все здається урочистим, святковим, несподіваним і цікавим, але з кожним днем дитина починає розуміти, що в школі потрібно працювати і виконувати завдання.

Якщо з малюком з раннього дитинства батьки займалися і морально його готували до вступу в школу, дитині легше буде адаптуватися в новій для нього обстановці.

Вже давно доведено, що «домашні» діти адаптуються важче, ніж діти, які перед школою відвідували дитячий садок, спеціалізовані дитячі установи або розвиваються центри.

Багато батьків вважають, якщо їх дитина знає цифри і букви, вміє читати і рахувати, то в школі йому буде набагато легше. Безумовно, це так, але дуже часто зустрічаються випадки, коли діти, знаючи абетку, вчаться слабо, в школу йдуть зі сльозами, тоді як інші, не вміють читати і навіть погано знають алфавіт, із задоволенням біжать до школи, з натхненням розповідають, чим вони займалися в класі, чому навчилися.

Це пов’язано з тим, що всі діти різні, одні – веселі, товариські, а інші – сором’язливі і плаксиві. Причина криється й у вихованні дитини, і в стосунках у сім’ї.

Якщо сім’я дружна і міцна, дитина росте щасливим, він не боїться труднощів, знаючи, що його люблять і підтримають у скрутні хвилини. Якщо ж у сім’ї не ладиться і дитина бачить постійні сварки батьків, він може замкнутися в собі, бути невпевненим у своїх силах і знаннях.

Тому дуже важливо, щоб у цей період батьки звернули свою увагу саме на дитину, допомогли йому адаптуватися і пройти першу сходинку шкільного життя.

Сучасна шкільна програма далеко не та, що була десятиліття тому, ось чому у багатьох батьків виникають труднощі, коли їх дитина йде в перший клас. Ускладнена програма деяких ставить у глухий кут, батьки не знають як себе вести і як допомогти дитині, в такій ситуації особливо важко першокласнику.

Крім нової обстановки, режиму й інших труднощів, в ньому може оселитися невпевненість, тому що він не відчуває підтримки від батьків. Крім того, бувають випадки, коли у дітей не складаються стосунки з учителем чи однокласниками.

Причиною небажання йти в школу може бути і нецікаве викладання предмета, нерозуміння, про що говорить вчитель. Відповідно інтерес до навчання пропадає, малюкові стає нудно. Якщо головною діяльністю дошкільника була гра, а, як відомо усі діти люблять грати, то в школі йому належить більше займатися навчальною діяльністю.

Щоб першокласник не втратив інтерес до навчання, треба до цього його підготувати, пояснивши, що не завжди можна займатися тим, що подобається, що в книжках теж можна знайти багато цікавого і корисного, навести приклади, як батькам самим було важко в першому класі, коли вони були такого ж віку.

Уникнути комунікативних труднощів можна в тому випадку, якщо перед надходженням у школу познайомитися з педагогом і батьками майбутніх першокласників, водити дошкільника на підготовчі заняття, дізнатися більше інформації про школу і про навчальній програмі, які вимоги висуває школа для учнів та батьків.

Якщо цього не зробити заздалегідь, в середині року може виникнути конфлікт і доведеться міняти школу чи клас, що негативно позначиться на психологічному стані дитини. Більше того, він взагалі може відмовитись ходити в школу.

Тому до вибору школи і вчителя потрібно підходити дуже серйозно. Вдома потрібно проводити бесіди з дошкільням, розповідати, які його можуть очікувати труднощі і переконати дитину, що з будь-якими труднощами йому допоможуть впоратися.

Деякі батьки починають карати малюка за те, що він зробив щось не так як треба або не хоче виконувати домашнє завдання. Робити це категорично заборонено, тому що можна надовго убити у нього бажання вчитися і до чого прагнути.

Краще підбадьорити дитину, заохотити за те, що він старається. Головне, щоб він відчував підтримку і розуміння, і тоді навчання не буде йому здаватися страшним покаранням.

Можна іноді грати з дитиною, навіть роблячи домашні завдання, наприклад, граючи, вивчити віршик або навчитися рахувати, перекладаючи кубики чи машинки. У цьому випадку малюкові буде цікаво, і він швидко освоїть деякі навчальні навички.

Коли дитина звикне до нового режиму, адаптаційний період пройде плавно, допомога батьків можна поступово знижувати, привчаючи молодшого школяра до самостійності.

Таким чином, щоб дитині подобалося ходити в школу і дізнаватися щось нове, багато чого залежить від батьків. Якщо батьки оберуть правильну позицію, то малюк швидко адаптується, і з радістю буде отримувати нові знання.